На цій сторінці містяться найкращі поетичні
і прозові доробки спілчан. Викристання і друк цих творів обов'язково
погоджувати з авторами!
Редакція просить вибачення за тимчасові незручності перегляду.
_______________________________________________________
Борис Кулик
ПОДВИЖНИК
(до 150-річчя від дня народження І.Франка)
____________________________________
П`ятдесят шостий, серпень, Мангишлак,
Ще рік Шевченку мучитись в неволі,
- Душа зотліла. Як добути? Як?
Ані вербиченьки тобі, ані тополі.
_________________________________
Невже отак сконаю у степу?
Невже Вкраїну не побачу знову?
За неї, обездолену й сліпу,
Хто «на сторожі» ще поставить слово?
____________________________________
Так побивавсь поет на чужині,
Не відаючи, що у цьому світі,
Насправді, він не є в самотині,
Бо Бог почув слова із «Заповіту».
__________________________________
Біля Карпат в маленькому селі,
Де ковалева притулилась хатка,
Де люд лиш знав пекучі мозолі,
На світ з`явилось дивнеє хлоп`ятко.
_________________________________
Його назвали лагідно Івась.
Хоч нелегка простелеться дорога,
Ота, якою йшов пророк Тарас,
Яка вела до істини й до Бога.
_________________________________
Ще приголомшать світ «Каменярі»,
Ще осоружні затріщать окови,
До того, що писалось в «Кобзарі»,
Долучиться Франка огненне слово.
________________________________
За те, що Незалежність є у нас,
За те, що розступились горя хмари,
За те, що України прийшов час,
Завдячуєм тобі ми, Каменяре!....
________________________________
Я БОГУ ДЯКУЮ ЗА ВСЕ
Я Богу дякую за все:
І за здобутки, і за втрати,
За щастя ряст отут топтати,
Де води Дніпр свої несе.
_______________________________
За величаву синь небес,
Яку нікому не збагнути,
За українські мої Крути,
Де дух притлумлений воскрес.
_______________________________
За зеленаву повінь трав,
Яка аж хлюпа на дороги,
За рідні батьківські пороги,
За ностальгійний сум отав.
________________________________
За золоте безмежжя нив,
Яке і зором не обняти,
За вечоровий запах м`яти,
За синюватий полиск слив.
________________________________
За рідне марево доріг,
Яке не втомлює ніколи,
За українську мою долю,
За те, що зміг, і що не зміг.
________________________________
За світлі думи Кобзаря,
З якими нас не розлучити.
З якими жити нам і жити,
Допоки світиться зоря.
________________________________
Валерій Голуб
* * *
Ти, хмаринко білая, сонечка не застуй.
Манить мене стежечка у луги квітчасті.
Чую голос радісний, чистий, як дзвіночок.
То моя коханая запліта віночок.
________________________________
В срібно-світлім мареві пісня рветься в далеч,
Буйноцвіттям грається вітерець-зухвалець,
І на жовтім килимі синьоока зваба -
Сонцем позолочена дівчина з кульбабок.
___________________________________
- Ти моя весняночка золотоволоса,
Ти моя сопілочка солодкоголоса.
Зоренятко лагідне, ти моє натхнення,
Першого кохання тайна незбагненна.
___________________________________
Пригорну до серденька, обійму за плечі.
Лиш торкнуся губ твоїх - лину в бескінечність.
А природа дихає, струмиться від щастя.
Спрагла хмарка проситься до землі припасти.
____________________________________
І Всевишній в небесах усміхнеться мудро -
І засвітиться роса дивним перламутром.
Він незримим порухом ледь торкне за струни,
Й заспіває все навкруг про кохання юне.
* * *
Де ти є, відгукнись, половинко моя.
Ти десь ходиш по світу, я знаю.
Як співала весна, не зустрів тебе я,
І тепер без надії шукаю.
_____________________________________
Ти відкрийся мені, посміхнись, ідучи,
Мила, рідна, як важко без тебе.
Ти і я - наче два журавлиних ключі
На осінньому сірому небі.
_____________________________________
Юрій Лях
Дівчинка, осоння, голуби...
На осонні,біля водограю
Погляд свій замріяно спинив.
Гуль дівча із рук там пригощає,
Дівчинка годує голубів.
______________________________________
І немов у світі все спинилося,
Лиш картина ця навік постала:
На долоню гуля тихо всілася,
На долоньці гуля туркотала.
_______________________________________
І здалося,світ оцей зрадливий
Я ніколи так ще не любив:
Водограю полиски мінливі,
Дівчинку,осоння,голубів...
_______________________________________
Як могло те диво не відкритися:
Посеред стихії сизокрилої
Дівчинка стоїть і мовби світиться,
А рука дарує несміливая...
_______________________________________